Північна столиця Білорусі: Автостоп на трьох, «водки будешь?» та вечірній Вітебськ
Ранком четверга, 11 серпня, я розпрощався з Мінськом і моїм кауч-серфером Єгором та відправився за місто - ловити машину до Вітебська.
Прінт-скрін з http://maps.google.com.ua/
Потрібне мені місце я знайшов доволі швидко. Там вже стояв хлопчина. З’ясувалося, що він стопив авто до міста Лепель, яке було на півдорозі між містами.
Я трошки відійшов від нього і виставивши руку зробив пальцями «клас» - знак автостопу.
Вже хвилин за 10 зупинився мікроавтобус. Водій їхав до Лепеля. Оскільки місце ще було я запропонував йому взяти ще й отого хлопця. Звали його, як виявилося потім, Сашко. Шофер погодився.
Розмови точилися на різні теми - від політики до природи. Я, як і у минулих разах пояснив, що саме роблю у Білорусі і ким власне працюю вдома.
- Поехали к нам на речку, - запропонував Саша.
- Спасибо, но мне нужно в Витебск засветло приехать, - пояснив я.
Десь за годину дороги ми вже в’їхали у Вітебську область.
1.
І одразу ДТП. Машина, скоріш за всього, злетіла з дороги. На місті працювали даїшники.
2.
А я все не міг нарадуватися станом тутешніх доріг. По всій Білорусі вони однакові - без перекосів, як в Україні.
3.
За станом покриття слідкує дорожня служба. Її машини часто зустрінеш на дорогах.
4.
Настав час прощатися. Білоруси, судячи з фото, більше задоволені життям.
5.
Другого автостопника - Сашка у Лепелі чекала машина, за кермом котрої був його друг. При чому авто було дорогим. Хлопці запропонували підвезти мене трошки до траси, адже ми вийшли на повороті.
Ми доїхали до заправки.
- «Моржа» будеш?- спитав Саша.
- Шо? - перепитав я.
- Мороженое! Тут оно хороше, - пояснив він.
Купили морозиво. Хлопці поїхали, а я почав ловити машину. За кілька хвилин повз мене проїхала вантажівка і зупинилася. Відкрилися двері і далекобійник прокричав: Ты Влад, журналист из Донецка?
Виявилося, що попередній водій по рації попросив підвезти туриста з України і цей далекобійник відгукнувся.
Як мені потім розказували, один автостоп ник роздобув подібну рацію і вийшовши на хвилю далекобійників посилав запити: «Вы сможете подобрать парнишку…». Вказуючи при цьому своє місцезнаходження.
Їхав він якраз через Вітебськ, а потім через Могильов аж у самій Гомель.
Дядька цікавий виявився. Розказував, як поляки скуповували а потім перепродували білоруський бензин, який був вдвічі дешевший.
- Они второй бак поставили - на 200 литров, - пояснив він.
Але у Білорусі розкусили такий масовий вивіз і встановили певні ліміти на вивезення на білорусько-польському кордоні. І що ж ви думаєте поляки вигадали? Вони стали давати гак через Литву, дорога довша, але це ніщо у порівнянні із отриманим зиском.
Далекобійник розказав, що у нього брат живе у Києві.
- Щось бачили цікаве? Що сподобалося? - питався я.
- Ничего не запомнилось - мы почти все время пили, - пролунала його відповідь.
Весь час грало радіо. Одна новина запам’яталася - казали про нелегальних торгівців на ринках - головним чином бабусь та дідусів. Їм, ніби давали безкоштовні місця, але чи тих замало було, чи торговці не хотіли і люди торгували із землі як то кажуть.
Згодом водій поставив пісню «Israel Israel». Було дивно чути її тут.
- Это Хор Турецкого, - пояснив далекобійник.
Попереду нас з’явилися цікавинки - нагадало Молдову
6.
Час йшов і ми вже були на околиці Вітебська. Я дякую водію і ми прощаємося.
7.
На зупинці знов соціальна, так би мовити реклама
8.
Під’їжджає низька Газелька і я їду на адресу, де я повинен вписатися. У Вітебську мене приймала дівчина Таня. В неї були двоє чарівних дітей.
Вже з перших хвилин було помітно, що знаходишся на сході - все виглядало бідніше і сміття було більше (хоч це ніщо порівнюючи з українськими містами) ніж у Мінську чи у Гродно.
Додам, що Вітебськ, не дивлячись на те, що це центр 1 з 6 областей країни, не входить навіть до ТОП-15 за зарплатнею у країні.
В Тетяни я залишив речі і збирався було йти і не заважати їй, як вона вмовила мене поїсти. Я погодився. Взявши камеру я відправився у місто.
І не скажеш що така пропаганда можлива у 2011 році у самому центрі Європи
9.
Міліцейська машина, теж «Опель», як у Молдові
10.
А от і вокзал і прилегла площа
11-12.
Подивіться на це фото: чисто, новий тролейбус, квіти, зебра.
13.
Далі мій маршрут проліг уздовж річки Західна Двіна. І вже стандартний знімок. Гроші тут є не тільки засобом платежу, але й і своєрідними поштівками із видами країни.
14.
По річці ходить паром. Це один із двох.
15.
Небо потроху почали затягувати хмари
16.
Ну от я вже на пристані - чекаю на завантаження на цей міні - корабель із назвою «Северная столица». Саме так ще називають Вітебськ.
17.
Заплативши близько 20-25 наших гривень я пройшов на борт.
18.
Підійшов час і ми попливли. Я замовив собі пиріжок та чай за смішні гроші - щось за 5 гривень. У цей час маленький дощик припинився і з’явилася чудова картина.
19-20.
Кожен відпочиває по своєму
21.
У цей обідній час пасажирів на борту було не багато. Поруч сидить весела молода компанія. Вони помічають мене і після привітання пропонують: «Водки будеш?».
Я їм подякував і ввічливо відмовився. Виявилося, що хлопці самі з індустріального міста Новополоцьк, а до Вітебська приїхали розважитися.
22-23.
Наша круїз річкою скінчився. На кінцевій ми опинилися у дитячому парку. Атракціони вже не працювали
24.
Власне окрім парку там нічого не були і я з моїми новими знайомими вирішив їхати у центр. Де я зустрів ось таку цікавість. До речі, Білорусь - єдина країна колишнього СРСР де ще збереглася смертна кара, а за легкі наркотики тут можна отримати до 5 років тюрми.
25.
Саме тут ми і попрощалися. Я йшов на зустріч з Артемом, з ким теж познайомився на кауч-серфінгу. Він обіцяв влаштувати мені екскурсію містом.
Центр Вітебська.
26-27.
Зустрілися ми під будинком ратуші - фото згодом. Артем був не один - він привів з собою друга-історика Уладзіміра та родича.
Історик говорив білоруською, що тішило мене.
Після знайомства я заявив хлопцям, що голодний і пішов у магазин, де купив джентльменський набір - кефір, хліб та ковбасу. Їсти став одразу на запинці, а потім - навіть у маршрутці. Їхали ж ми на старе городище, котре, як казав історик, він відкрив для себе нещодавно.
Ця архітектурна цікавинка знаходилася у дачному селищі і природа тут почувалася царицею.
28.
Саме ж городище не вартувало уваги і виглядало як звичайна дача
29.
Зелені тут було багато
30.
Сонце сідало
31.
По дорозі назад на зупинку Уладзімір ділився досвідом подорожування автостопом.
Якось, він 16-річним їхав з однією дівчиною котрій було вже 18-ть. Їм зупинила фура. Водій - поляк запав на красуню і спитав у хлопця чи то його дівчина. Уладзімір категорично сказав: «Ні». Після цього далекобійник почав чіплятися до дівчини і навіть пропонував «Одружитися». Вона йому відмовила і воділа їх висадив.
Білоруський історик розказував мені і про мандрівки Донбасом. Казав, що йому довелося ночувати на зупинці - машини просто не зупиняли.
Назад у центр ми поверталися на міському автобусі. Тут, на відміну від західнобілоруського Гродна чи Бресту, був кондуктор і талон не треба було компостувати.
Уладзімір також розказував, що у Білорусі багато студентів, які виступають за демократію за так званою програмою Калиновського безкоштовно навчаються у вузах Польщі чи Чехії.
Вони скаржаться на утиски і місцевих вишах і навіть відрахування за політичну позицію.
Коли ми дісталися центра, родич Артема пішов додому, а ми втрьох насолоджувалися вечірнім Вітебськом. Через нерівність рельєфу місто виглядало казково.
32-36.
А це власне і є ратуша
37.
Воскресенська церква
38.
На мості через Західну Двіну
39.
І власне вид на місто
40.
Після цього ми зарулили до одного генделика. Пиво взяли у магазині, а випили його на столиках
Зліва - направо: Уладзімір, Артем та я.
41.
Уладзімір розказував про те що збирається розвестися із «жонкою». Чомусь це слово під час поїздки найбільш сподобалося.
За годину спілкування ми розпрощалися. Я знав дорогу додому і збирався йти до дому сам, але Артем наполіг і проводив мене.
По дорозі ще пофоткав «вакзал» та нову пропаганду. Дійсно, білоруси так масо сов не виїжджають на заробітки закордон як це у нас. Думаю, подібна реклама теж сприяє цьому.
42-43.
Будинок я знайшов легко. Тихо відкрив двері і пішов спати.
У наступній публікації я розкажу Вам про білі храми Вітебська, панічне витрачання останніх зайчиків, покажу вид на місто та новий білоруський поїзд.
Увага! Цей матеріал писав сам - без редакторської вичітки. Будь ласка, не соромтеся поправлятися неточності та помилки у тексті.
Попередні публікації з поїздки до Білорусі:
13-й день
Хепі-енд у Мінську: знайомство на висоті 54-ьох метрів, футбол та розваги у трамваї
12-й день
День з номером 12: Мінськ з висоти пташиного польоту, обід у колі чиновників та столичні парки11-й день
Мій другий день у Мінську: середньовічні замки, блискавичний автостоп та ніч на «зірці»
10-й день
Я прогулююсь дивовижним Мінськом: бібліотека «Чупа-чупс», район «новых русских» та ніч з незнайомця
9-й день
Західна Білорусь: реклама від ДАЇ, кольорові будиночки Гродна та щедра бабуся у поїзді
8-й день
Їжджу Білоруссю: знайомство з Гродно, я готую борщ та вечеря з 4 дівчатами
7-й день
Їжджу Білоруссю: веселі голландці у місці розпаду СРСР, живі волохаті зубри та 100 метрів від Польщі
6-й день
Я у Білорусі: мої перші півмільйона, «ковбасна» тусовка і «Молдер та Скалі» на дачі під Брестом
5-й день
П’яту добу у дорозі. Галопом по Волині, королівський прийом у Бресті і шикарні білоруські дороги
4-й день
Премо на Білорусь! День нумер кватро: гуляю у трусах, гавайська кішка та незнайомий «словенець»
3-й день
Премо на Білорусь! День третій. «Голі столичні негритянки», забави з бульбашками та нічия «Шахтаря»
2-й день
Премо на Білорусь! Частина друга. Зелений Дніпро, обрізана «голова» Леніна та мокрий прийом у Києві
1-й день
Премо на Білорусь! Зупинка перша - Дніпропетровськ: провідник Лукашенко, американський журналіст
Прінт-скрін з http://maps.google.com.ua/
Потрібне мені місце я знайшов доволі швидко. Там вже стояв хлопчина. З’ясувалося, що він стопив авто до міста Лепель, яке було на півдорозі між містами.
Я трошки відійшов від нього і виставивши руку зробив пальцями «клас» - знак автостопу.
Вже хвилин за 10 зупинився мікроавтобус. Водій їхав до Лепеля. Оскільки місце ще було я запропонував йому взяти ще й отого хлопця. Звали його, як виявилося потім, Сашко. Шофер погодився.
Розмови точилися на різні теми - від політики до природи. Я, як і у минулих разах пояснив, що саме роблю у Білорусі і ким власне працюю вдома.
- Поехали к нам на речку, - запропонував Саша.
- Спасибо, но мне нужно в Витебск засветло приехать, - пояснив я.
Десь за годину дороги ми вже в’їхали у Вітебську область.
1.
І одразу ДТП. Машина, скоріш за всього, злетіла з дороги. На місті працювали даїшники.
2.
А я все не міг нарадуватися станом тутешніх доріг. По всій Білорусі вони однакові - без перекосів, як в Україні.
3.
За станом покриття слідкує дорожня служба. Її машини часто зустрінеш на дорогах.
4.
Настав час прощатися. Білоруси, судячи з фото, більше задоволені життям.
5.
Другого автостопника - Сашка у Лепелі чекала машина, за кермом котрої був його друг. При чому авто було дорогим. Хлопці запропонували підвезти мене трошки до траси, адже ми вийшли на повороті.
Ми доїхали до заправки.
- «Моржа» будеш?- спитав Саша.
- Шо? - перепитав я.
- Мороженое! Тут оно хороше, - пояснив він.
Купили морозиво. Хлопці поїхали, а я почав ловити машину. За кілька хвилин повз мене проїхала вантажівка і зупинилася. Відкрилися двері і далекобійник прокричав: Ты Влад, журналист из Донецка?
Виявилося, що попередній водій по рації попросив підвезти туриста з України і цей далекобійник відгукнувся.
Як мені потім розказували, один автостоп ник роздобув подібну рацію і вийшовши на хвилю далекобійників посилав запити: «Вы сможете подобрать парнишку…». Вказуючи при цьому своє місцезнаходження.
Їхав він якраз через Вітебськ, а потім через Могильов аж у самій Гомель.
Дядька цікавий виявився. Розказував, як поляки скуповували а потім перепродували білоруський бензин, який був вдвічі дешевший.
- Они второй бак поставили - на 200 литров, - пояснив він.
Але у Білорусі розкусили такий масовий вивіз і встановили певні ліміти на вивезення на білорусько-польському кордоні. І що ж ви думаєте поляки вигадали? Вони стали давати гак через Литву, дорога довша, але це ніщо у порівнянні із отриманим зиском.
Далекобійник розказав, що у нього брат живе у Києві.
- Щось бачили цікаве? Що сподобалося? - питався я.
- Ничего не запомнилось - мы почти все время пили, - пролунала його відповідь.
Весь час грало радіо. Одна новина запам’яталася - казали про нелегальних торгівців на ринках - головним чином бабусь та дідусів. Їм, ніби давали безкоштовні місця, але чи тих замало було, чи торговці не хотіли і люди торгували із землі як то кажуть.
Згодом водій поставив пісню «Israel Israel». Було дивно чути її тут.
- Это Хор Турецкого, - пояснив далекобійник.
Попереду нас з’явилися цікавинки - нагадало Молдову
6.
Час йшов і ми вже були на околиці Вітебська. Я дякую водію і ми прощаємося.
7.
На зупинці знов соціальна, так би мовити реклама
8.
Під’їжджає низька Газелька і я їду на адресу, де я повинен вписатися. У Вітебську мене приймала дівчина Таня. В неї були двоє чарівних дітей.
Вже з перших хвилин було помітно, що знаходишся на сході - все виглядало бідніше і сміття було більше (хоч це ніщо порівнюючи з українськими містами) ніж у Мінську чи у Гродно.
Додам, що Вітебськ, не дивлячись на те, що це центр 1 з 6 областей країни, не входить навіть до ТОП-15 за зарплатнею у країні.
В Тетяни я залишив речі і збирався було йти і не заважати їй, як вона вмовила мене поїсти. Я погодився. Взявши камеру я відправився у місто.
І не скажеш що така пропаганда можлива у 2011 році у самому центрі Європи
9.
Міліцейська машина, теж «Опель», як у Молдові
10.
А от і вокзал і прилегла площа
11-12.
Подивіться на це фото: чисто, новий тролейбус, квіти, зебра.
13.
Далі мій маршрут проліг уздовж річки Західна Двіна. І вже стандартний знімок. Гроші тут є не тільки засобом платежу, але й і своєрідними поштівками із видами країни.
14.
По річці ходить паром. Це один із двох.
15.
Небо потроху почали затягувати хмари
16.
Ну от я вже на пристані - чекаю на завантаження на цей міні - корабель із назвою «Северная столица». Саме так ще називають Вітебськ.
17.
Заплативши близько 20-25 наших гривень я пройшов на борт.
18.
Підійшов час і ми попливли. Я замовив собі пиріжок та чай за смішні гроші - щось за 5 гривень. У цей час маленький дощик припинився і з’явилася чудова картина.
19-20.
Кожен відпочиває по своєму
21.
У цей обідній час пасажирів на борту було не багато. Поруч сидить весела молода компанія. Вони помічають мене і після привітання пропонують: «Водки будеш?».
Я їм подякував і ввічливо відмовився. Виявилося, що хлопці самі з індустріального міста Новополоцьк, а до Вітебська приїхали розважитися.
22-23.
Наша круїз річкою скінчився. На кінцевій ми опинилися у дитячому парку. Атракціони вже не працювали
24.
Власне окрім парку там нічого не були і я з моїми новими знайомими вирішив їхати у центр. Де я зустрів ось таку цікавість. До речі, Білорусь - єдина країна колишнього СРСР де ще збереглася смертна кара, а за легкі наркотики тут можна отримати до 5 років тюрми.
25.
Саме тут ми і попрощалися. Я йшов на зустріч з Артемом, з ким теж познайомився на кауч-серфінгу. Він обіцяв влаштувати мені екскурсію містом.
Центр Вітебська.
26-27.
Зустрілися ми під будинком ратуші - фото згодом. Артем був не один - він привів з собою друга-історика Уладзіміра та родича.
Історик говорив білоруською, що тішило мене.
Після знайомства я заявив хлопцям, що голодний і пішов у магазин, де купив джентльменський набір - кефір, хліб та ковбасу. Їсти став одразу на запинці, а потім - навіть у маршрутці. Їхали ж ми на старе городище, котре, як казав історик, він відкрив для себе нещодавно.
Ця архітектурна цікавинка знаходилася у дачному селищі і природа тут почувалася царицею.
28.
Саме ж городище не вартувало уваги і виглядало як звичайна дача
29.
Зелені тут було багато
30.
Сонце сідало
31.
По дорозі назад на зупинку Уладзімір ділився досвідом подорожування автостопом.
Якось, він 16-річним їхав з однією дівчиною котрій було вже 18-ть. Їм зупинила фура. Водій - поляк запав на красуню і спитав у хлопця чи то його дівчина. Уладзімір категорично сказав: «Ні». Після цього далекобійник почав чіплятися до дівчини і навіть пропонував «Одружитися». Вона йому відмовила і воділа їх висадив.
Білоруський історик розказував мені і про мандрівки Донбасом. Казав, що йому довелося ночувати на зупинці - машини просто не зупиняли.
Назад у центр ми поверталися на міському автобусі. Тут, на відміну від західнобілоруського Гродна чи Бресту, був кондуктор і талон не треба було компостувати.
Уладзімір також розказував, що у Білорусі багато студентів, які виступають за демократію за так званою програмою Калиновського безкоштовно навчаються у вузах Польщі чи Чехії.
Вони скаржаться на утиски і місцевих вишах і навіть відрахування за політичну позицію.
Коли ми дісталися центра, родич Артема пішов додому, а ми втрьох насолоджувалися вечірнім Вітебськом. Через нерівність рельєфу місто виглядало казково.
32-36.
А це власне і є ратуша
37.
Воскресенська церква
38.
На мості через Західну Двіну
39.
І власне вид на місто
40.
Після цього ми зарулили до одного генделика. Пиво взяли у магазині, а випили його на столиках
Зліва - направо: Уладзімір, Артем та я.
41.
Уладзімір розказував про те що збирається розвестися із «жонкою». Чомусь це слово під час поїздки найбільш сподобалося.
За годину спілкування ми розпрощалися. Я знав дорогу додому і збирався йти до дому сам, але Артем наполіг і проводив мене.
По дорозі ще пофоткав «вакзал» та нову пропаганду. Дійсно, білоруси так масо сов не виїжджають на заробітки закордон як це у нас. Думаю, подібна реклама теж сприяє цьому.
42-43.
Будинок я знайшов легко. Тихо відкрив двері і пішов спати.
У наступній публікації я розкажу Вам про білі храми Вітебська, панічне витрачання останніх зайчиків, покажу вид на місто та новий білоруський поїзд.
Увага! Цей матеріал писав сам - без редакторської вичітки. Будь ласка, не соромтеся поправлятися неточності та помилки у тексті.
Попередні публікації з поїздки до Білорусі:
13-й день
Хепі-енд у Мінську: знайомство на висоті 54-ьох метрів, футбол та розваги у трамваї
12-й день
День з номером 12: Мінськ з висоти пташиного польоту, обід у колі чиновників та столичні парки11-й день
Мій другий день у Мінську: середньовічні замки, блискавичний автостоп та ніч на «зірці»
10-й день
Я прогулююсь дивовижним Мінськом: бібліотека «Чупа-чупс», район «новых русских» та ніч з незнайомця
9-й день
Західна Білорусь: реклама від ДАЇ, кольорові будиночки Гродна та щедра бабуся у поїзді
8-й день
Їжджу Білоруссю: знайомство з Гродно, я готую борщ та вечеря з 4 дівчатами
7-й день
Їжджу Білоруссю: веселі голландці у місці розпаду СРСР, живі волохаті зубри та 100 метрів від Польщі
6-й день
Я у Білорусі: мої перші півмільйона, «ковбасна» тусовка і «Молдер та Скалі» на дачі під Брестом
5-й день
П’яту добу у дорозі. Галопом по Волині, королівський прийом у Бресті і шикарні білоруські дороги
4-й день
Премо на Білорусь! День нумер кватро: гуляю у трусах, гавайська кішка та незнайомий «словенець»
3-й день
Премо на Білорусь! День третій. «Голі столичні негритянки», забави з бульбашками та нічия «Шахтаря»
2-й день
Премо на Білорусь! Частина друга. Зелений Дніпро, обрізана «голова» Леніна та мокрий прийом у Києві
1-й день
Премо на Білорусь! Зупинка перша - Дніпропетровськ: провідник Лукашенко, американський журналіст