Було сонячно зовні, та похмуро всередині. Світло навколо, та темно в душі. Пташки співали, люди раділи, але для Жені дні вже не ті. Він сидів перед телевізором і дивився профілактичні кольорові смужки.
( Read more... )

Місячне сяйво ледь пробивалося крізь фіранки… Легенький, по-осінньому прохолодний вітерець прокрадався у відкрите вікно, наповнюючи кімнату свіжістю. В куточку під стелею одиноко дзижчав комар. Він навіть не намагався підлетіти до ліжка. На столику стояв недопитий чай, біля шафи стояло 2 не розпаковані торби-вузлики. Здавалося, ніщо не могло б ( Read more... )

Настав вечір. Люди поспішали додому до телевізорів розібратися в тому, що ж сталося. Тільки птахам було байдуже. Горобці ліниво, без розуміння спостерігали за метушнею людей. Женя сам мало розумів що сталося. Після спекотного, в усіх розуміннях, дня він сидів в будівлі Міністерства транспорту, в уже нічиєму пентхаузі.
( Read more... )

Стояла гарна сонячна погода. Було не по-осінньому тепло. Якось затишно і по-домашньому. Київ одягав каштани в золоті, часом помаранчеві шати. День так і надихав на роботу. За вікном мирно воркотіли голуби, пересигналювались машини, обмінювалися п’яними „рєчьовками” фанати, які уже з самого ранку готувалися до матчу Україна-Туреччина. Та Жені було ( Read more... )

Крізь невелику щілину у вікні пробивалося свіже повітря. За вікном пролітали села і міста, поля і луки, стовпи і ліхтарі. Світ рухався. Женя сидів в неекологічному туалеті поїзда «Одеса-Київ» і плакав.
( Read more... )

В повітрі пахло осінню. Тисячі букетів, цілі потоки-ріки квітів рухалися вулицями міста. Інколи за ними проглядалися школярики, які несли вирізані і знищені з такою ніжністю квіти для „улюблених” вчителів. Гамір, сміх і веселощі наповнили Київ по вінця, як ураган „Катрін” Новий Орлеан.
( Read more... )

Вечоріло. Жодна фіраночка не гойдалася від вітру, не дивлячись на те, що були відчинені усі вікна. Жодна муха не ризикувала зробити різку петлю в кімнаті. Жоден комар не дзижчав під стелею. Ввечері жодна жива душа не ходила по квартирі Жені - ні Марго, ні діти. НІХТО не хотів бути вбитим тапочками.
( Read more... )

Женя мчав на шаленій швидкості на роботу. Крізь відкрите вікно вітер куйовдив ще не так давно гарно зализану зачіску, але міністрові було байдуже. Він вже трошки запізнювався. Настрій був зіпсований, але як справжній державний муж він розумів усю відповідальність своєї посади - Марго сказала „треба”, значить треба. Значимість його в державі важко ( Read more... )

На дворі було паскудно. Якось похмуро і волого. Сонця не було видно і тільки легка прохолода залітала у відчинене вікно. Женя лежав у ліжку.
( Read more... )

Женя стояв у ванній кімнаті і дивився на себе у дзеркало. Дзеркало йому нагадувало картину якогось сюрреаліста, що втратив відчуття реальності. Все було якось перекручено, риси обличчя скошені-перекошені, під очима мішки і синці. Очі червоні, обличчя бліде. Женя погано спав, йому наснилися жахи.
( Read more... )